1 листопада 2023 року

Як запоріжці за своїми грошима до суду ходили

На початку жовтня Заводський районний суд міста Запоріжжя задовільнив два позови про стягнення заборгованої заробітної плати до ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат». Двоє працівників підприємства, членів ПМГУ, за підтримки адвоката, правового інспектора праці Профспілки Володимира Пророка відсудили в роботодавця свої чесно зароблені гроші на загальну суму близько 70 тисяч гривень. Звучить як історія успіху? Та, на жаль, це не вона. Адже, попри позитивні рішення суду, своїх грошей люди до сьогодні так і не побачили.

Імовірно, читач здивується: в чому ж проблема? Адже закон – на боці працівників. Право на своєчасне одержання винагороди за працю закріплене статтею 43 Конституції. А якщо хтось це право порушує, є стаття 21 Кримінально-процесуального кодексу України, де сказано: кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Все так, тільки от, на жаль, закони в нашій країні цілком можна ігнорувати – за умови, що ти маєш великий капітал або займаєш впливову посаду. А людина з її правами у державній системі все ще в більшості ситуацій сприймається як «комашка без папірця».

Власне, ці сумні «традиції» були головним джерелом перешкод для наших героїв з самого початку. Якби не свавілля роботодавця, що дозволяє собі не виплачувати працівникам зароблену ними зарплату, ситуація б не виникла взагалі. Якби не відмова адміністрації підприємства надавати довідки про наявність заборгованості, люди не стикалися б із ускладненнями під час подання позовів до суду. Якби не необґрунтовані законодавчими нормами вимоги канцелярії суду мати саме довідку від роботодавця, з відмовою брати до уваги інші докази наявності зарплатних боргів (наприклад, висновок про підсумки перевірки підприємства Держслужбою з питань праці), діло йшло б значно швидше.

Однак все є так, як є. Представнику юридичної служби Профспілки довелося як слід попрацювати тільки для того, щоб позови не відхилили, але врешті їх було прийнято. Справи розподілили різним суддям. Далі відбувалося дивне. Володимир Пророк розповідає:

– Фактично однакові позови, що відрізнялися тільки сумами зарплатних боргів, спіткала різна доля. По одному з них одразу була винесена ухвала про відкриття провадження – без зауважень. Але повістку до суду та примірник зазначеної ухвали позивачу, як належно, не надіслали. Натомість на його адресу прийшов супровідний лист із копіями наданих суду документів та поміткою про додатки у вигляді повістки і ухвали – без самих додатків.

Другий позов, потрапивши до іншого судді, залишився без руху. Оскільки таке рішення не підлягає оскарженню, нам довелося позиватися знов. Добре, що є державний реєстр судових рішень та розгляду призначених справ. Завдяки постійному моніторингу цього ресурсу ми знали про те, що відбувається, і мали змогу вчасно відреагувати.

Подальший розгляд наших ідентичних позовів також дав неоднакові результати. По одній справі вже на наступний день після рішення суду був виданий виконавчий лист. По іншій – чомусь знадобилося додаткове судове рішення, а потім вже з’явився виконавчий лист із приписом, відповідно до пункту 2 частини першої статті 430 ЦПК України, «допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць».

Ми оперативно здали листи до Державної виконавчої служби в місті Запоріжжя. Та розуміли, що радіти зарано: позитивні судові рішення – це великий крок вперед, але гроші потрібно ще отримати. І в обережності своїй не помилилися. Замість стягнути з боржника заборговану зарплату, ДВС винесла постанову про зупинення виконавчих дій, аргументувавши її Розпорядженням КМУ №36 від 16 січня 2019 року про включення ТОВ «ЗТМК» до «Переліку об’єктів великої приватизації державної власності» зі змінами від 25.11.2020 року.

Так, дійсно, керуючись пунктом 12 частини 1 статті 34, статтею 35 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право зупинити вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника – державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50% статутного капіталу боржника – господарського товариства до переліку об’єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації. І ця зупинка триватиме до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об’єкта приватизації.

З юридичної точки зору все вірно. Але за фактом те, що відбувається, – велика несправедливість. Як взагалі у цивілізованій країні, що прямує в Європу, може процвітати згубна практика невиплати зароблених заробітних плат? Чому навіть позитивне рішення суду не є запорукою стягнення боргів? Скільки можна безкарно знущатися з людей праці? Відповідей на ці запитання немає…