21 липня 2025 року

Голова ФПУ Сергій Бизов: «Ми маємо стати силою, з якою рахуються»

– Сергій Сергійович, якими ви бачите головні виклики для профспілкового руху в Україні в умовах війни, економічної нестабільності, змін на ринку праці?

– Мене турбує бачення повоєнного періоду. Сьогодні держава активно підтримує ідею ветеранського бізнесу - це, звісно, добре: кожен ветеран може отримати грант на власну справу. Але варто пам’ятати, що тут мова йде переважно про малий бізнес і сферу обслуговування. Натомість великі державні підприємства, зокрема металургія та добувна промисловість, залишаються поза увагою.

Ці галузі перебувають у занепаді, і серед причин — як імпортозалежність, так і відсутність належної державної підтримки. Ми повинні зосередитися на відновленні великої промисловості, адже не всі з близько 30 тисяч працівників ГМК, які зараз на фронті, захочуть стати підприємцями. Більшість з них прагнутиме повернутися до звичних робочих місць. Повернення до роботи означає для людини стабільність, можливість утримувати родину. Тому адаптація має відбуватися саме через трудовий колектив. Серед знайомих людей, на своєму робочому місці адаптація до мирного життя значно простіша.

Сьогодні на фронті - понад пів мільйона військовослужбовців, які є членами профспілок. Вони захочуть повернутися до роботи, і тут державі необхідний надійний соціальний партнер - саме профспілки. Соціальна сфера провалена, тому основний виклик сьогодні - це відновлення справжнього соціального діалогу.

Це процес складний, але надзвичайно важливий. Ми маємо пам’ятати, що з неорганізованими, слабкими не ведуть перемовин. Нам потрібно консолідуватися. Ми мусимо стати силою, з якою рахуються. Без цього - нас не почують.

Тому я виступаю за єдиний профспілковий фронт. Без внутрішньої єдності не буде й зовнішнього впливу. Ми маємо виступати рівноправними партнерами держави і роботодавців у вирішенні питань соціального захисту працівників і ветеранів, забезпечення нормальних умов праці і гідного рівня заробітної плати.

– На Вашу думку, профспілки зможуть стати впливовим партнером у формуванні соціальної політики?

– Я переконаний у цьому. Це модель, яку ми розбудовуємо в Профспілці захисників України, спортсменів та працівників сфер. Такі алгоритми можна застосовувати у профспілках інших галузей. Це дуже важливо, адже є постійні спроби розпорошити нас, знизити соціальні стандарти, впровадити незбалансовані закони. Чому? Бо ми дозволяємо це.

Так, ми не можемо виходити на масові акції, але ніхто не забороняв висловлювати свою позицію через соцмережі, медіа, через самих профспілковців, навіть тих, хто зараз на фронті.

Важливо шукати різні шляхи для досягнення наших цілей. Наприклад, у нас виникла ідея зробити профспілкове представництво у Верховній Раді.  З нашої ініціативи там було створено міжфракційне об’єднання із захисту прав ветеранів, учасників бойових дій та їхніх родин, до якого увійшли 36 депутатів (ще 11 підтримують, хоч офіційно не входять), які   розуміють важливість співпраці  з профспілками в наші складні часи.

Також треба розвивати контакти з роботодавцями. Бізнес сьогодні прагне взаємодіяти з ветеранами, допомагати. Наша задача – переконати його представників, що набагато ефективніше це робити через первинні профспілкові організації, адже вони знають кожного працівника, його історію, потреби. Ми готові допомагати налагоджувати комунікації, у тому числі на рівні підприємств, бо маємо контакти, маємо досвід, знаємо ситуацію зсередини.

- Що можете сказати про молодь? Як зробити профспілки цікавими для нового покоління?

- По-перше, щоб молодь прийшла до профспілок, вона має працювати. А для цього потрібні стабільні робочі місця та гідна зарплата. Сьогодні складно пояснити молодим працівникам, як прожити з родиною на мізерну зарплату По-друге, ми маємо формувати цінності - вдома, в колективах, в освітніх закладах. Як це робили в свій час наші батьки. Профспілковий рух має бути не лише про захист прав, а й про виховання - відповідальності, солідарності, взаємопідтримки.

- Що потрібно робити для відродження профспілкового руху?

- Економіка має запрацювати, підприємства мають ожити. А профспілка повинна показати, що вона поруч, що вона справді щось робить. Люди мусять це бачити. Ми маємо бути активними, помітними, відвертими. Треба, щоб про нас знали. А для цього важливо інформувати громадськість про наші дії.

- 20 липня в Україні відзначали День металурга і гірника. Що побажаєте працівникам галузі?

- Насамперед - витримки і віри. Якщо зневіримось - зупинимось, а якщо зупинимось - зникнемо. Нам потрібно стояти пліч-о-пліч. Я хочу побувати на підприємствах галузі, побачити, як живуть і працюють люди. Бо ми - єдина команда.