3 березня 2026 року
Кривий Ріг як точка опори: історія Олександра Демченка
Від початку повномасштабної війни Кривий Ріг став надійним прихистком для тисяч українців, які були змушені покинути домівки через бойові дії. Серед них — уродженець Покровська Донецької області Олександр Демченко.
Навесні 2022 року він разом із батьками виїхав із рідного міста, коли лінія фронту підійшла на 30–40 кілометрів, і життя там стало неможливим. Сьогодні Покровськ зруйнований: не працюють шахти та підприємства, пошкоджені житлові будинки - зокрема й оселя родини Демченків.
У Кривому Розі переселенців прийняли тепло. Важливу роль у новому етапі життя відіграли підтримка та щирість місцевих жителів, доленосні зустрічі з відкритими й небайдужими людьми.
Про те, як Кривий Ріг прийняв його родину, про нову роботу та плани на майбутнє Олександр розповів головному фахівцю з інформаційної роботи Криворізької міської організації ПМГУ Оксані Шахмоть.
«Кривий Ріг для моїх батьків-шахтарів рідне місто, вони тут народилися і вивчилися. У Покровськ у 80-х роках були направлені за розподілом, – зазначив співрозмовник. – На мій погляд, у Кривому Розі жити комфортно. Був і в Інгульці, і на Даманському. Їдеш містом – промисловість, але радують око зелені насадження, багато каштанів, кленів, квітів. Один мінус – його довжина. У Покровську майже всюди можна було дістатися пішки. Виїжджаючи з Покровська, не розглядав для свого подальшого життя такі густонаселені та масштабні міста, як Харків, Київ, Дніпро. Порівнювати є з чим. Після закінчення юридичного вишу в Харкові я 10 років там працював слідчим у поліції».
Здобувши в Кривбасі педагогічну освіту, тепер О.Демченко трудиться на освітянській ниві – за порадою свого батька, який після виходу на пенсію став працювати майстром виробничого навчання в Покровському професійному ліцеї.
Олександр Олександрович зізнається, що Криворізький професійний транспортно-металургійний ліцей для нього став місцем, куди хочеться йти на роботу з задоволенням. Тут він працює соціальним педагогом і юрисконсультом, читає студентам предмети: «Основи трудового законодавства», «Основи трудового права», «Громадська свідомість – протидія корупції». Що бажає донести молоді? За будь-яких обставин включати критичне мислення, вникати в питання захисту своїх прав та інтересів, бо в житті ці знання згодяться.
Ставши частиною колективу Криворізького професійного транспортно-металургійного ліцею, О.Демченко відразу долучився і до профспілкової діяльності первинки ПМГУ. «Про профспілку, як громадську організацію, що об’єднує людей за спільними інтересами, у мене позитивна думка. По-перше, від батька знав про діяльність профспілки на їхній шахті, по-друге, теж довго був членом профспілки співробітників поліції. І зараз, у ліцеї бачу, як активно працює профлідерка Ольга Сміян, вона людина з загостреним почуттям справедливості. Будучи членом профкому, я очолюю комісію по трудових спорах, ¬– наголосив співрозмовник. – Разом можна багато чого досягти та зробити корисного для людей».
Бліц-інтерв’ю
– Чи ставите перед собою амбітні цілі в професійній діяльності?
– Зараз, як колись, уже не думаю про кар’єрний ріст тощо. Головне – щоб була робота до душі та стабільність. Також я займаюсь адвокатською діяльністю, як до переїзду в Кривбас у Покровську.
– Чому навчила робота в поліції?
– Стресостійкості, працездатності та багатовекторності в роботі, коли треба одночасно встигати виконувати, приміром, три завдання. В освіті ці навички теж потрібні.
– Ви чудово володієте українською мовою…
– Щодо спілкування українською мовою чи ведення документації – немає жодних проблем. У Покровську вчився в українській школі. Викладання в харківському виші теж було на українській.
– Про що мрієте?
– Як і всі, про перемогу України, про мирне життя, спокійний сон.
– Як реагуєте на сигнали повітряної тривоги?
– Мій організм та психіка адаптувалися до війни та до всього, що з нею пов’язано. На сигнали повітряної тривоги вже перестав реагувати.
– Коли, на Вашу думку, закінчиться війна?
– Може, у 2027 році? Усе ж таки ресурси в росії не безкінечні. Та й правда за нами, бо ми на своїй землі.
