ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «УСТИМЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF USTIMENKO v. UKRAINE)
(Заява № 32053/13)
Стислий виклад рішення від 29жовтня 2015 року
18 жовтня 2010 року заявник звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська (далі – районний суд) з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська (далі – відповідач) про збільшення розміру його пенсії у зв’язку з тим, що середня заробітна плата у країні підвищилася (з моменту його виходу на пенсію).
1 грудня 2010 року районний суд, розглянувши позов заявника в порядку скороченого адміністративного провадження, задовольнив його та зазначив, що ця постанова може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом десяти днів з моменту отримання її копії (копію постанови була отримана відповідачем 27 грудня 2010 року). Першу апеляційну скаргу відповідач подав до районного суду 13 січня 2011 року і у ній не просив поновити строк оскарження. Вказану скаргу 11 квітня 2011 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд (далі – апеляційний суд) повернув відповідачеві на тій підставі, що її було подано з порушенням строку апеляційного оскарження і без пояснення причин та не подання клопотання про поновлення строку оскарження. Відповідач не оскаржував цю ухвалу в касаційному порядку.
На виконання постанови суду розмір пенсії заявника було збільшено.
17 червня 2011 року відповідач подав до районного суду нову апеляційну скаргу, яку разом з матеріалами справи було передано до апеляційного суду. 15 серпня 2011 року відповідач подав до апеляційного суду третю апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження на тій підставі, що першу апеляційну скаргу фактично було подано в межах встановленого строку. 26 січня 2012 року колегія апеляційного суду поновила строк оскарження, зазначивши, що відповідач пропустив строк «з поважних причин», тобто у зв’язку з отриманням копії постанови районного суду після закінчення строку подання апеляційної скарги. Пізніше апеляційний суд скасував постанову від 1 грудня 2010 року та відмовив у задоволенні позовних вимог заявника, постановивши, що суд першої інстанції неправильно розтлумачив відповідні положення пенсійного законодавства.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився на те, що відновлення провадження та скасування постанови, яку було ухвалено на його користь 1 грудня 2010 року і яка набрала законної сили, порушили принцип правової визначеності, а також що в апеляційному провадженні було порушено принцип рівності сторін. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції.
Скаргу заявника стосовно неповідомлення його національними судами про апеляційне провадження після відновлення провадження у його справі Європейський суд визнав явно необґрунтованою у зв’язку з тим, що аргументи заявника щодо факту отримання ним повідомлення про провадження в апеляційному суді були непослідовними.
Окремо слід зазначити, що, розглядаючи скарги заявника на порушення національними судами принципу рівності сторін провадження з огляду на розгляд апеляційним судом апеляційної скарги за відсутності заявника, Європейський суд визнав відповідні скарги неприйнятними і вказав, що «спори стосовно пільг, які сплачуються відповідно до систем соціального забезпечення, є суто технічними, а тому їх краще розглядати в рамках письмової процедури, а не за допомогою усних слухань.
Водночас стосовно скарги заявника на відновлення провадження та скасування остаточної постанови суду, винесеної на його користь Європейський суд зазначив, що, відхиливши єдину причину, наведену відповідачем у його клопотанні про поновлення пропущеного строку, апеляційний суд, тим не менш, задовольнив клопотання, не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження. Європейський суд дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції. Відповідно, було порушення цього положення Конвенції.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує прийнятною скаргу щодо відновлення провадження і скасування постанови від 1 грудня 2010 року, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;
3. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 1 000 (одну тисячу) євро відшкодування моральної шкоди, та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
