Висновком суду підтверджено фінансову відповідальність роботодавця за ухилення від укладення трудового договору шляхом укладення цивільно-правового договору.
Постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.03.2017 року у справі №809/61/17 (повний текст - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/; http://blog.liga.net/user/kgoldarb/article/26693.aspx).
Підприємством подано позов до Держпраці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу. Як встановлено судом, позивачем укладено договори з ОСОБА_3 про виконання робіт (надання послуг), зокрема, цивільно-правовий договір N 35 від 14.07.2016 р., на виконання робіт (надання послуг).
Щодо вартості робіт у договорах зазначено, що одиниця виміру - години, ціна за одиницю 14,29 грн. Загальна сума договорів складається із вартості виконаних завдань, що оформлені актами приймання. Між вказаним працівником та позивачем, регулярно, підписувалися акти приймання - здачі виконаних робіт (надання послуг) за цивільно-правовими угодами.
Таким чином, у відповідності до актів приймання - здачі виконаних робіт (надання послуг) за цивільно-правовими угодами, предметом вказаних договорів є процес праці, а не її кінцевий результат. Працівники позивача систематично виконувала певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк.
Праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності всього підприємства з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується отриманням оплати за виконану роботу щомісячно за фактичний період часу, а також підпорядкованістю вимогам охорони праці, техніки безпеки на робочому місці, згідно інструкції охорони праці та техніки пожежної безпеки, прийнятої на підприємстві.
У вищезгаданих цивільно-правових угодах не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату.
Крім того, допитана в якості свідка ОСОБА_3 пояснила суду, що при укладенні договору була ознайомлена з правилами внутрішнього трудового розпорядку, а роботи виконувала у відповідно до робочого графіку товариста.
Таким чином, згідно вищевказаних договорів цивільно-правового характеру та пояснень свідка, найманий працівник ОСОБА_в позивача виконувала певні функції за конкретною посадою, а не індивідуально визначену роботу, результати якої можуть оформлятися актами здавання-приймання виконаних робіт (надання послуг), на підставі яких проводиться їх оплата.
В даному випадку предметом цивільно-правових угод про виконання робіт (надання послуг), які укладені суб'єктом господарювання з фізичними особами, є виконання саме трудових функціональних обов'язків у відповідності до обраного позивачем виду господарської діяльності. Праця за цією угодою не є юридично самостійною.
Враховуючи наведені обставини, суд прийшов до висновку, що відносини за цивільно-правовою угодою фактично є трудовими, а сторони такої угоди прирівняні до працівника та роботодавця. Виходячи із цього, застосування до трудових правовідносин цивільно-правових норм являється недопустимим.
Також, суд зазначає, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджає реалізації працівнику права на працю гарантованого фізичним особам та статтею 2 Кодексу законів про працю України шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки. За таких обставин, суд приходить до висновку про порушення позивачем вимоги частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.
Згідно частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку про те, що при винесенні оскаржуваної постанови N 09-09-105/238 від 06.10.2016 року, за порушення позивачем вимог частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, у відповідності до частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України застосовано штраф в розмірі 43500 гривень (1450х30х1 кількість працівників =43500).
Відповідач діяв на підставах, у спосіб та в межах повноважень, встановлених чинним законодавством, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак в їх задоволенні слід відмовити.
Інші судові рішення з подібних правовідносин:
- із фізособою був укладений цивільно-правовий договір (далі-ЦПД) на виконання нею обов'язків головного бухгалтера. Водночас у штатному розписі цього підприємства була посада головного бухгалтера. Крім того, облік робочого часу цієї фізособи був зафіксований у табелях обліку робочого часу підприємства. Суд розцінив такий ЦПД трудовим договором (постанова апеляційного суду Рівненської області від 24.06.2016 р., ЄДРСР реєстр. № 58535711);
- в укладеному ЦПД на виконання робіт не були встановлені строки виконання робіт, а також не був зазначений результат робіт, їх обсяг, місце виконання. Тобто договір містив тільки загальні фрази про виконання робіт. Акти виконаних робіт містили посилання на посадові інструкції. Природно, суд розцінив такі відносини трудовими (постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 01.06.16 р., ЄДРСР, реєстр. № 58102455);
- між підприємством і фізособою був укладений договір про надання послуг технічного супроводу діяльності порталу, зокрема на створення і ведення бази даних. Водночас ця людина працювала на тому ж підприємстві за трудовим договором і виконувала фактично ті ж функції, що й за ЦПД. Суд визнав, що укладений ЦПД – удавана операція, укладена в цілях зменшення фонду оплати праці та ухилення від сплати відповідних податків (ухвала ВАСУ від 05.11.13 р., ЄДРСР, реєстр. № 35361146);
- за умовами ЦПД про надання бухгалтерських послуг виконавець-фізособа зобов'язаний був виконувати службові доручення за вказівкою головного бухгалтера підприємства (тобто фактично підкорятися йому). При наданні послуг виконавець також зобов'язаний був керуватися внутрішніми положеннями та інструкціями підприємства. Тому суд визнав, що фактично виконавець послуг зобов'язаний був за умовами договору підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку підприємства, а отже, це були трудові, а не цивільно-правові відносини (ухвала ВАСУ від 07.02.12 р., ЄДРСР, реєстр. № 21785425);
- предметом ЦПД із фізособою були зазначені послуги сторожа. Тобто предметом договору був процес роботи, а не кінцевий результат. Відповідно до цього договору фізособа систематично виконувала певні трудові функції (сторожа). Крім того, виконання певних робіт (послуг), згідно із законодавством про ліцензування, потребує наявності ліцензії, зокрема – на охоронну діяльність (на відміну від виконання обов'язків охоронця на підставі трудового договору), а у виконавця за ЦПД такої ліцензії не було. Ці факти стали причиною визнання судом цього ЦПД трудовим договором (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.16 р., ЄДРСР, реєстр. № 62560797).
Правовий інспектор ПМГУ
В.Пророк
